«Ще трохи і ми всі приб’ємо один одного», «… я ненавиджу війну, через неї ми зараз починаємо ненавидіти один одного», «… якщо я зараз не поїду, ми більше ніколи не будемо нормально спілкуватися»… Подібні фрази все частіше лунають у кабінетах психологів. Адже через війну кілька поколінь українських родин вимушені проживати разом — мати та батько, їх дорослі діти, онуки, а іноді навіть прабабусі та прадідусі. Не дивно, що кількість та складність родинних конфліктів зростає.
Чому так важко жити разом?
Бо для кожного з членів родини війна стала особистою втратою. Кожна втрата — це горе і через етапи горя (злість, заперечення, депресію та інші стани) потрібно пройти. Це складні емоції як для тих, хто їх переживає, так і для тих, хто перебуває поруч. Крім того, ваші батьки або діти, з якими ви давно не жили разом, могли дуже змінитися. Також іншими стали побут, розпорядок дня та сам спосіб життя. Додайте до цього неможливість хоч ненадовго усамітнитися — у людини наростає почуття, що вона більше собі не належить.
Як діяти?
1. Більше спілкуйтеся. Це складно, якщо ви раніше не говорили членам родини про свої почуття та переживання. Але зараз потрібно дати вихід емоціям. Треба пояснювати, що подобається, а що – ні, та шукати компроміси разом.
2. Обговоріть всі родинні обов’язки та відповідальність. Розпишіть все по пунктах та розподіліть між членами сім’ї.
3. Дайте собі час “поза сім’єю”. Наприклад, не обов’язково разом снідати, обідати та вечеряти. Якщо це не було родинною традицією до війни, то і зараз цього робити не варто.
4. Згадайте та використовуйте ті варіанти спільного дозвілля, що подобаються вам усім (наприклад, родинні прогулянки або перегляд фільмів).
5. Не накопичуйте негатив. Краще виявляти емоції частіше, але у “лайтовій” формі, не чекаючи на вибух емоційної “бомби”.
6. Не бійтеся планувати майбутнє. Мрійте, вірте, діліться думками з найближчими!