Увага! Менінгококова інфекція

    Захворюваність на менінгококову інфекцію особливо підвищується у холодну пору року, максимальні рівні у лютому – березні, незалежно від географічного розташування та кліматичних умов. На дану інфекцію хворіють усі вікові групи населення, однак основну масу становлять діти у віці до 5-14 років.
 Менінгококова інфекція – гостре інфекційне захворювання, яке характеризується різноманітністю клінічних проявів, поширеним здоровим носійством збудника, інколи важким ураженням мозкових оболонок.
   Менінгокок проникає в організм людини через слизову оболонку дихальних шляхів. Інкубаційний період триває від 2 до 10 днів. В більшості випадків зараження супроводжується короткочасним бактеріоносійством, рідко виникають інші форми захворювання: менінгококовий менінгіт, менінгококцемія, менінгококовий назофарінгіт, пневмонії, ендокардити і артрити.
    До симптомів менінгококової інфекції відносять закладеність носа, катаральні явища, загальну слабкість, сильний головний біль, підвищення температури тіла до 38-39°С. Найбільш характерним симптомом є симетрична геморагічна висипка, що з’являється на 1-2 день хвороби. Висипні елементи мають форму судинних зірочок до кількох сантиметрів в діаметрі. Типова локалізація висипу – бокові поверхні тулуба, сідниці, кінцівки.
    Носійство менінгококів зустрічається досить часто. В періоди епідемічних підйомів збудника виділяли у 35-43%, при спорадичній захворюваності – менше ніж у 1% здорових осіб. Найбільший рівень носіїв виявляють у сім’ях хворих на менінгококовий менінгіт. Носійство може протікати без порушень стану організму, але інколи воно проявляється специфічним назофарингітом, ринітом та іншими ознаками інфекції.
    Менінгококовий менінгіт виникає у невеликої кількості інфікованих осіб. Розвитку цієї форми інфекції сприяють ослаблення резистентності організму внаслідок дії несприятливих чинників навколишнього середовища, наявність супутніх важких хвороб або імунодефіцитного стану. В цих випадках менінгококи із носоглотки по лімфатичних, нервових шляхах або через кров проникають в спинномозковий канал, спричиняючи клініку гнійного менінгіту, або навіть, менінгококцемії.
    Сприйнятливість людей до зараження менінгококами є загальною, однак генералізовані форми хвороби розвиваються не більше ніж у 0,1% інфікованих осіб, що залежить від особливостей індивідуального реагування. Після перенесеної менінгококової інфекції в крові з’являються специфічні антитіла. Імунітет формується не тільки у хворих, але і у здорових носіїв збудника.
    Джерелом збудника інфекції є хвора людина або бактеріоносій. Останні відіграють основну роль у підтримці епідемічного процесу і збереження збудника в природі. Тривалість заразного періоду при різних формах менінгококової інфекції приблизно однакова (2 – 4 тижні). Механізм передачі збудника – крапельний, проте він є менш активним ніж при грипі, віспі, кору. Збудники, які містяться в носоглотці, виділяються з крапельками слизу при диханні, кашлі, чханні та розмові. У закритих колективах (дитячі дошкільні заклади, інтернати) інфікованість пов’язана із скупченістю людей. Нестійкість менінгококів в навколишньому середовищі пояснює неможливість передачі збудника пиловим шляхом .
    Хворих та підозрілих на хворобу негайно госпіталізують у спеціалізовані відділення інфекційних лікарень. В залежності від важкості клінічного перебігу, хворі можуть бути ізольовані вдома при відсутності в сім’ї дітей дошкільного віку та осіб, які працюють в дитячих дошкільних закладах та при наявності умов для проведення постійного медичного нагляду та лікування.
      Всі контактні підлягають медичному огляду, та подальшому обстеженню із застосуванням бактеріологічного методу дослідження.

Бактеріолог Городоцького районного
лабораторного відділення
ДУ «Хмельницький обласний
лабораторний центр МОЗ України»                                  С.В.Тадеуш